Твір-оповідання з обрамленням
Главная » 2012 » Октябрь » 31 » Твір-оповідання з обрамленням
21:49
 

Твір-оповідання з обрамленням

Твір-оповідання з обрамленням

З ОБРАМЛЕННЯМ НА ОСНОВІ ПОЧУТОГО

>span>

Мета: удосконалити мовленнєво-мислительні вміння усвідом­лювати тему й основну думку, логіку викладу, тип і стиль мовлення; розвивати мовленнєво-комунікативні вмін­ня здійснювати змістово-композиційний і мовний ана­ліз публіцистичного тексту з обрамленням, створювати власні твори-оповідання з обрамленням на основі по­чутого.

>span>

Тип уроку: урок розвитку комунікативних умінь.

>span>

Прочитати вголос текст. Визначити його стильову належність. До­вести, що висловлювання належить до оповідання.

>span>

ЛЮДИНА ІДЕЇ

>em>

Неодноразово беручи участь у Міжнародному конкурсі знавців з української мови імені Петра Яцика й перемагаючи в ньому, я кіль­ка разів зустрічався з письменником, літературознавцем, громадським діячем Михайлом Слабошпицьким. Так, рік тому на одній із таких зу­стрічей мені випала нагода почути розповідь про українців західного світу, найвизначніших особистостей сучасної української діаспори. Але більше всього мене вразили його спогади про Дмитра Нитченка. Ось що розказав Михайло Слабошпицький про цю людину ідеї, подвижника і добротворця:

>em>

— Десь напередодні здобуття Україною незалежності я написав до письменницької газети невелику статтю про те, що в Австралії жи­ве український письменник Дмитро Нитченко, він же й Дмитро Чуб, і настав час видати в нас його твори, серед яких я називав особливо корисну для дітей книгу «Живий Шевченко».

>em>

По якомусь часі я одержав від нього листа, у якому він дякував за увагу й прихильне до нього слово. І більше нічого особливого в лис­ті не було — звичайний жест увічливості чемної людини. Щоправда, не кожен із нас охочий до таких інтелігентних відписок, оскільки не завжди знаходимо для цього час. Це вже пізніше я довідався, що Нитченко не полишав без уваги й відповіді жодного листа, усім від­повідав, для всіх знаходив і добру пораду, й просто добре слово.

>em>

Далі я одержав від нього кілька бандеролей з книгами. Довідався також, що він шле ці бандеролі доброму десяткові київських пись­менників. До приїзду Дмитра Васильовича в Київ я мав не тільки всі його книги, а й чимало творів українських письменників діаспори, що вийшли в різних країнах світу.

>em>

А потім була зустріч у готелі «Дніпро». Коли я його побачив, то справді не повірив очам своїм. З біографічної довідки знав, що Нит­ченко народився 1905 року. Отже, за плечима в нього — усього-на-всього! — вже понад вісім з половиною десятиліть. А він — жвавий, ще поставний і допитливий. У готелі Нитченко жив на сьомому чи на восьмому поверсі. Оскільки в готелі йшла реконструкція, ліфт не працював. Ми добиралися нагору сходами. Я захекався й зупинився. «Що з вами?» — запитав він. «Та щось серце заходиться». — «А я ще, слава Богу, тримаюся»,— сказав він таким тоном, начеб він був мо­лодшого за мене віку, і ми обоє дружно розреготалися.

>em>

Дмитро Васильович розповів, що ніколи не був зразково здоровою людиною, навіть і в юності. Але саме завдяки фізичним вправам та правильному харчуванню він ще зміг дозволити собі таку неблизьку подорож. Я приготувався вислухати довгу лекцію про здоровий спосіб життя, систему правильного харчування, про різні дієти. Але Нитченко сказав, що в нього біля хати росте яблуневий сад, тому він завжди має свої яблука і ніколи не сідає без них до столу. Життя веде абсо­лютно аскетичне — не курить, не п'є, не переїдає. Єдина його роз­кіш — бібліотека, єдиний відпочинок (як і робота) — за книгою. Те, що він належить до вкрай нечисленного у світі «племені» книжників, я зрозумів уже тоді, у готелі.

>em>

Книжки тут були скрізь: на підвіконні, на столі, на ліжку, на теле­візорі. Усе це він або купив у Києві, або йому тут подарували. Бідкав­ся, як доправить увесь цей вантаж до Австралії. Я сам маю бібліофіль­ські рефлекси, але ще не бачив такого просвітлено-щасливого обличчя в людини, яка вхопила до рук книгу, що за нею вона, каже, полювала роками. Таким був Дмитро Нитченко, коли демонстрував мені здобуті в Києві книжкові скарби. Тож і не дивуєшся вже, читаючи в його мему­арах про те, як, від'їжджаючи у квітні 1948 року з таборів переміщених осіб до Австралії, маючи, як це передбачено інструкцією, вкрай обме­жену кількість вантажу, він везе із собою видані в Новому Ульмі твори українських класиків. Гадаю, в цьому Нитченко був схожий завперш на себе самого. І відтоді він мені згадується тільки таким — із книгою в тремтячих від радості руках і зі справді щасливим обличчям.

>em>

Ми більше ніколи не зустрілися. Лиш по-княжому щедрими при­вітами йшли мені від нього бандеролі книг.

>em>

Згодом, осмисливши спогади Михайла Слабошпицького, я зрозу­мів: саме такі люди й творили Україну поза Україною. Вони ставали національними лідерами, гуртували довкола себе земляків, організо­вували їх у культурні громади, освітні і творчі об'єднання. І то велике щастя, якщо такі люди знаходяться. їх завжди й повсюди катастро­фічно бракує. Бо й народжується їх значно менше, аніж людей зви­чайних (Я. Дмитренко).

>em>

- Яку структуру має текст-оповідання?

>span>

- Виділити в тексті обрамлення і з'ясувати, яку функцію воно ви­конує у структурі оповідання.

>span>

Коментар учителя. Обрамлення — це композиційний прийом, який полягає в тому, що сюжетний твір включається в розповідь, наче в рам­ку, що безпосереднього зв'язку з розвитком сюжету не має.

>em>

- Прочитати мовчки текст. Визначити його жанрову належність. Свою відповідь аргументувати. Що виражає заголовок — тему чи основну думку? Скласти власний варіант обрамлення до тексту.

>span>

ДНІПРО-СЛАВУТА

Після перемоги над печенігами великий князь Святослав повертався до Києва. їхав лівим, пологим берегом. На зустріч із князем виходило населення й уклінно вітало відважного витязя. Кожний уважав за честь щось подарувати своєму оборонцеві: хто щит і меч власної роботи, хто шмат домотканого полотна, хто жбан із медом. А один сіромаха не мав нічого. Метнувся він до Славутича, набрав у пригорщі води і приніс князеві: «Прийми, князю, цю дніпрову во­ду, чим багаті, тим і раді».

>em>

Суворий князь зворушено дивився на це незвичайне підношення. Опам'ятавшись, він звелів слугам принести золоту чашу, щоб прийня­ти безцінний дар. «Вода дніпрова священна, за неї ми на брані голо­ву покладемо»,— сказав він.

>em>

Відтоді золотий кубок із дніпровською водою завше стояв у кня­жому теремі на почесному місці (За О. Ємченком).

>em>

- Які назви мала річка Дніпро в минулі століття? Провести дослі­дження походження цих назв (Славутич, Борисфен, Данапріс).

>span>

- Увівши обрамлення, докладно переказати текст (усно).

>span>

- На основі поданого уривка з повісті О. Довженка «Зачарована Десна» змоделювати твір-оповідання, скориставшись схемою. Ді­брати заголовок.

shemu_49.jpg

Дід любив спати під дубом. Перед тим як заснути, він довго і якось так лагідно позіхав, ніби прощаючи світу всі його пустощі, і розказував косарям про молоді свої літа, про чумацтво, про те, як колись усе було не так. Усе було краще. Річки й озера були глибші, риба більша й смач­ніша, а що вже грибів та ягід у лісі — не переносити, та й ліси були густіші, трави — вуж не пролізе, хіба тепер трави! (О. Довженко).

>em>

Завершити роботу над складанням твору-оповідання з обрамлен­ням, розпочату на уроці.

Просмотров: 5050 | Добавил: knowitend | Рейтинг: 2.3/3
Всего комментариев: 0